Для вас батьки.

Батьки і діти
Одвічна тема — це батьки і діти,
Де всюди поруч радість і жура.
Тут завжди є причина порадіти
І місце є для щастя і добра.
Тут почуття безмежні, наче море,
Байдужості й лукавості нема.
Тут ділять порівно і щастя, й горе.
Та іноді вкриває щось пітьма…
Десь губиться тоді любов і ласка,
В стосунках добрих чорний кіт пробіг.
Зникає з поля зору гарна казка
І смуток через серце переліг.
Батьки і діти… І таке буває…
Та треба все ж прийти до джерела,
Де біг свій все на світі починає
І, де любов найпершою була.
Вона підкаже, як це врятувати,
І повернути на круги своя.
Бо та любов, яку дарує мати,
Це пристань найбезпечніша твоя.
Що б не було, та треба все стерпіти
І зважити, й пробачити не раз…
Бо найдорожчі — це батьки і діти.
А все останнє хай розсудить час.

Батьки і діти — це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це — сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда і без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває
Й запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка не має меж!

У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ?

Чи доводилося вам, шановні, замислюватися над тим, які ми всі різні - не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками, ставленням до життя. Напевне, в цьому є сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але в цьому розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість батьків і їхнього ставлення до дітей давайте поміркуємо разом.

Розпочнемо зі спостереження. Його об'єктом, оберемо мам, які вийшли на прогулянку з дітьми і розмістилися на ігровому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко розподілити їх на два типи: «Ти не забився? Тобі боляче?» - запитують з тривогою в голосі одні, і : «Нічого, до весілля заживе!» - коментують інші, якщо малюки падають з гірки, гойдалки або бігаючи. Й у відповідь практично завжди отримують відповідну реакцію: діти першого типу мам починають голосно і безутішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю невдачею і намагалися терпляче переносити біль; діти другого типу мам спокійно піднімаються, повторюють мамині слова, намагаються приховати від оточуючих свій біль і навіть сміються над собою і тим, що сталося.
Що це? Підвищена чутливість до болю одних і неприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного чи уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Тоді що саме? Щоб розібратися, давайте поміркуємо над тим, що вже засвоїли ці дві групи діток. Перші зрозуміли наступне: падати боляче, і чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш, завжди можна розраховувати на втішання, вигідно використовувати становище потерпілого, за свою невдачу звинуватити когось або щось і завжди мати в усьому підтримку. Дітки другої групи на власних помилках, не зосереджуючись на невдачах, не чекаючи щохвилинно сторонньої допомоги навчаються безпечного поводження у довкіллі, оптимізму, гартують силу волі, виявляють самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети.
Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидають на допомогу, виходячи із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять «загоювати рани» і не хочуть замислюватися над тим, що рано чи пізно їхнім діткам доведеться зіткнутися з набагато більшими проблемами і труднощами, а поряд може нікого не виявитися. Є велика небезпека для незагартованої дитини зламатися під тягарем реального життя. Не завжди виправданою є й позиція другої групи батьків. Адже таким спрощеним ставленням до дитячих проблем можна спровокувати виникнення великої дистанції в стосунках і втратити потребу дитини в них, допустити неконтрольовану і безпечну поведінку, яка може призвести до травмування. І хоча це крайнощі, їх треба враховувати. Отже, входження малюка в самостійне життя повинне бути поступовим і доцільно організованим батьками.
Чи можна говорити про те, що одних діток батьки люблять більше, а інших менше? Правильніше говорити про те, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, достойного життя, свій власний життєвий досвід і нереалізовані мрії. Більше того, їхня внутрішня проблема мати і любити дитину, бажання виростити її здоровою і щасливою часто наштовхуються на зовнішні об'єктивні причини, пов'язані зі знанням і вмінням, як це робити, з умовами реалізації цих прагнень і зі здатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини - приватна справа батьків, суть якої виявляється у фразі «моя дитина - як хочу, так і виховую». А виховують здебільшого так, як виховували у дитинстві їх. І не перестають при цьому дивуватися, що часто отримують ефект, протилежний бажаному. Причина ж у тому, що немає однакових батьків, як немає і однакових дітей. Кожна особистість - неповторна і самоцінна, і до кожної необхідно шукати свій підхід. У питаннях виховання слід виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не повинні обмежуватися сьогоднішнім днем, а мати життєву перспективу. Ця перспектива вимагає великої життєздатності і гармонії у стосунках з довкіллям.
Складність завдання, що постає перед батьками, полягає в необхідності не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на помилки та самостійний вибір. Адже тільки так можна опановувати життєву мудрість, набувати досвіду. Турбота про дітей зовсім не повинна обмежувати їхні будь-які самостійні кроки. Безперечно, поки дітки малі, батьки повинні бути максимально уважними до того, щоб створити їм безпечні умови. Адже кожна проблема маленької дитини - це насамперед проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все необхідне для нормального самопочуття (раціональне і вчасне харчування, санітарно-гігієнічні умови, режим дня, тощо), вона просто може не вижити.
Однак у міру того, як дитина зростає - розпочинаючи, приміром, з дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батькам необхідно постійно і непомітно для самої дитини надавати їй право самій долати власні труднощі. Від намагання самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно перейдуть до вміння, самостійного, адекватного і доцільного прийняття рішень, відповідальності за себе і свої вчинки. Отже, любов батьків і їхнє ставлення до дитини в кінцевому результаті визначають те, як вони справляються з більшістю своїх проблем.
Батьківська любов повинна бути мудрою.

Пам’ятка для батьків:

• не поспішайте упереджувати бажання дитини;
• не поспішайте виконувати за дитину якісь дії;
• знайдіть дитині постійне доручення, слідкуйте за його виконанням;
• не виконуйте за дитину її доручення без важливої причини (такою може бути хвороба);
• навчіться вислуховувати свою дитину: не договорюйте за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;
• не нав'язуйте їй свою думку чи свою волю: просто аргументовано переконайте, що так буде краще;
• привчайте дитину до аргументації її вчинків: пропонуйте їй відразу замислюватися, для чого вона хоче щось зробити;
• дозволяйте дитині пізнавати довкілля;
• створіть навколо малюка безпечні умови для його пересування і пізнавання навколишніх предметів (закрийте розетки, приберіть скло, яким можна порізатись, тощо);
• пояснюйте своїй дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання і зайвого спрощення призначення і користь різних речей, правила поводження з ними;
• привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, помірно авансуйте її зусилля;
• з наймолодшого віку привчайте дитину до того, щоб вона поважала своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків і сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших:
• пам'ятайте, що прикладом, для дитини в першу чергу слугують батьки;
• поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, насмішками щодо її незграбності і невмілості, фізичними покараннями;
• любіть дитину не сліпою, а мудрою любов'ю, яка допоможе їй виростити гарною людиною, з почуттям вдячності до вас і здатністю до самореалізації в різних умовах.

Як знайти гармонію душі?

Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його. Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець. Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він поба¬чить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спо¬сіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схо¬жого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про йо¬го переживання. Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша си¬туація: « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою. Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.

Як відповідати на дитячі запитання

Шановні батьки! Сподіваємось, що наші поради стануть у нагоді під час спілкування з Вашими дітками!

1. Ставтеся до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них. Уважно слухайте дитяче запитання, намагайтеся зрозуміти, що зацікавило дитину в тому чи іншому предметі, явищі, про яке вона запитує.
2. Давайте стислі, доступні для дитини-дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворотів.
3. Відповідь повинна не лише збагатити дитину новими знаннями, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.
4. Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповідаючи на її запитання зустрічним: «А ти як уважаєш?»
5. Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою дійсністю, читання, розгляду ілюстративного матеріалу
6. Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.
7. Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення знань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити:

«Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, більше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».

Коментарi